Про ентелехію 

Ентелехія 

...Ентелехія... - Що це таке? - Якесь таємниче слово з  філософії Арістотеля?.. Щось абстрактне та незрозуміле?.. Незрозуміле навіть після "походу" до Вікіпедії та інших джерел? Незрозуміле - і після того, як прочитав кілька наукових статей філософів про це?.. Щоб зрозуміти, треба, мабуть, ще пошукати, поміркувати, можливо, спробувати намалювати те, що зрозумів... - Чи вийде точно визначити її - цю ентелехію? І чи потрібно це буде Тобі, чи буде цінним для Тебе? - Думаю, що точно цінним будуть роздуми та пошук смислу цієї ентелехії... Звертай увагу на себе і на світ під час цього пошуку, цієї мандрівки. Що помічаєш навкруги? Як змінюєшся сам?..

Деякі цитати та визначення для початку роздумів: 

Ентеле́хія (грец. ἐντελέχεια - «досягнення втілення», від ἐντελής - «втілений», і ἔχω - «сягати») - реалізація, дійсність; життєва сила (одне з понять філософії віталізму). У філософії Арістотеля ентелехія - це внутрішня мета руху, закладена в прихованому вигляді у кожному бутті до його здійснення; діяльний, формувальний початок (джерело: Вікіпедія). 

Ентеле́хія - це жива таємнича сила організму що надає йому властиву йому форму;  вища побудовна сила, яку не можливо звести до фізико-хімічних процесів (за визначенням німецького біолога Ганса Дріша; джерело:  Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. Буенос-Айрес, 1958. Т. 2 : Д - Є, кн. 3. С. 414-415).

Ентеле́хія (від грецьк. ἐντελέχεια - здійсненність) - термін філософії Арістотеля, що позначає актуальну дійсність предмета на відміну від його потенції (можливості буття); виражає єдність матеріальної, формальної, діючої та цільової причин. Якщо матерія, згідно з Арістотелем, є лише чистою можливістю, то Е. є такою формою (або формальною причиною), яка одночасно містить енергію діючої причини та спрямованість цільової причини, що і є реалізацією цілісності речі. Арістотель пов’язує Е. з енергією, оскільки і перша, і друга означає рух, актуалізацію можливості. Однак, якщо енергія є діяльністю, котра походить від “діла” (ergon), то Е. має смисловий відтінок уже реалізованої мети (telos) цієї діяльності. Формальна, діюча і цільова причини можуть також зосереджуватися, за Арістотелем, і в “Першодвигуні” (джерело: Я. Любивий. Ентелехія // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. 742 с. - С.200).

#Цитати 

Ролло Мей про ентелехію 

Треба покласти перед собою насіння якоїсь рослини. Важливо, щоб людина напружено викликала в собі перед цією незначною річчю належні думки і, завдяки цим думкам, розвинула в собі певні почуття. Насамперед вона має усвідомити собі, що саме вона справді бачить очима. Нехай вона опише про себе форму, колір і всі інші властивості цього насіння. Потім нехай вона віддасться наступному роздуму. З цього насіння, якщо посадити його в землю, виникне складна рослина. Нехай вона уявить собі цю рослину. Нехай відтворить її собі у фантазії. І потім подумає так: те, що я уявляю собі тепер у моїй фантазії, це буде згодом справді викликано назовні з насінини силами землі та світла. Якби переді мною була штучна річ, до ілюзії схожа на насінину, так що мої очі не могли б відрізнити її від справжнього насіння, то жодні сили землі та світла не могли б витягти з неї рослини. Хто досконало усвідомить собі цю думку і внутрішньо переживе її, той зможе з правильним почуттям утворити і наступну думку. Він скаже собі: у насінині спочиває вже прихованим чином - як сила цілої рослини - те, що пізніше виросте з неї. У штучній імітації цієї сили немає. І все ж для моїх очей вони однакові. І так, у справжньому насінні міститься щось невидиме, чого немає в імітації. На це невидиме і треба спрямувати почуття і думки. (Якби хто-небудь на це зауважив, що за більш точного мікроскопічного дослідження завжди можна відрізнити імітацію від справжнього насіння, то він тільки показав би цим, що не зрозумів, у чому тут справа. Важливо зовсім не те, що ми насправді маємо перед собою чуттєвим чином, а те, щоб розвинути на цій вправі свої душевно-духовні сили). Треба уявити собі: це невидиме перетвориться згодом на видиму рослину, яку я буду мати перед собою в образі та фарбах. Потрібно простежити цю думку: невидиме стане видимим. Якби я не міг мислити, то я не міг би вже тепер отримати звістку про те, що стане видимим тільки згодом. 

Джерело: 

Рудольф Штайнер “Як досягти пізнання вищих світів?”

В праці «Ким ми можемо бути» П’єро Феруччі (послідовника Р.Ассаджіолі) є роздуми про людину і її розвиток, в яких ключовою, як на мене, є ідея про «початковий план розвитку» кожної людини, «задум», який людині «потрібно намагатися виявити», мету життя. Автор не вживає слово «ентелехія», але його розуміння ідеальної моделі, на мою думку (і за моїми відчуттями), відповідає змісту ентелехії... 

«У нас уже є ця мета, ми від самого початку несемо її в собі; ба більше того, своя мета є і в кожного етапу нашого життя, кожної сходинки становлення тим, ким ми можемо бути, здійснення нашої ідеальної форми. Поняття ідеальної форми, яка намагається проявитися в глибині нашої душі і явити себе світові, дає змогу переосмислити поняття психотерапії та особистого зростання. Психотерапія за такого підходу перетворюється із самоцілі на низку етапів ширшого процесу, покликаних допомагати людині усвідомити мету свого життя, усувати перешкоди на шляху її досягнення і сприяти останньому». 

«Водночас підходити до виявлення свого задуму, своєї внутрішньої ідеальної форми потрібно дуже м'яко. Це поступовий, послідовний процес, здійснюваний шляхом проб і помилок. Жодний поспіх тут недоречний, бо призводить у переважній більшості випадків до негативних результатів, розчарування й зневіри або, того гірше, вигадування якоїсь штучної ідеальної форми, самозаточення та в'язниці перфекціонізму». 

«Ідеальна модель не привноситься ззовні, а присутня всередині нас, чекаючи, коли ми її виявимо і приведемо в дію. Звертаючи увагу на цю внутрішню ідеальну модель, ми дозволяємо їй вийти на поверхню свідомості та проявити себе в нашому житті. Ідеальна модель подібна до скульптури, яка «чекає», за словами Мікеланджело, в глибині мармурової брили, щоб скульптор «розкрив» її, прибравши зайве.

Пробуджуючи одну за одною якості нашої ідеальної форми, ми поступово створюємо таких себе, якими нам судилося бути і якими ми збираємося стати. Тим самим ми стаємо творцями свого життя».

Джерело цитат П’єро Феруччі: 

П’єро Феруччі «Ким ми можемо бути»