#Враження_про_одну_книжку 

Деякі цитати з книжки

• «Ми не надриваємо спину, але проживаючи в надмірно механізованому, роздутому техносвіті, ми надриваємо душу» (с.87).

• «...ми повинні допомогти дітям розвинути здатність робити паузи і міркувати в перервах між їхніми взаємодіями з пристроями. Ця здатність допоможе дітям зробити крок назад і обдумати, що вони роблять і з ким або чим себе пов'язують» (с.100).

• «...внутрішня свобода і є противагою механізації» (с.102).

• «Здається, зараз ми підступаємося до богоподібної сили, яка радикально змінить людську ідентичність настільки, що її більше не можна буде розпізнати як людську, адже вона буде пов'язана з ідентичністю механізованою і, можливо, навіть назавжди з'єднається з нею» (с.166).

• «...всюди, де між людиною та її вразливістю постає зовнішній агент, з'являється потенціал для функціонування роботів» (с.197).

Моє враження

Книга Кірка Дж. Шнайдера пригорнула мою увагу своєю назвою – «Духовність трепету», метафоричним малюнком на обкладинці, а також приналежністю автора до сучасної екзистенційно-гуманістичної та екзистенційно-інтегративної психології, яка мені давно відгукується (переважно завдяки працям Ролло Мея, учнем якого і був автор цієї книги). Крім того, тема духовності в психології і сучасному світі для мене завжди була і є важливим напрямком власних роздумів і пошуків. Книгу я почала читати з певним багажем знань і власних уявлень про духовність, в т.ч. про важливість благоговіння в розвитку сучасної людини, а також зі сформованою позицією щодо викликів для сутності людини з боку нашого занадто матеріалістично поляризованого світу з тенденцією до тотальної роботизації. 

Відгукнулося теплим почуттям те, що на початку Кірк Дж. Шнайдер звертається до українського читача, ділиться з нами своїм зворушенням від того, що його книга перекладена українською. Для автора, який проживає в США, це стало важливим у зв’язку з українським корінням по материнській лінії. Передмова написана ще до повномасштабного вторгнення в Україну – у 2021 році. Цікаво, як зараз переживає автор війну в Україні, що саме хотів би донести до нас і до світової спільноти в своїй промові/зверненні в якості підтримки в цей надважкий і трагічний період життя для України... 

Цю книжку я віднесла для себе до так званих «книг однієї проблеми» (великої і актуальної проблеми, бо проблема роботизації сучасного світу торкається мабуть всіх сфер нашого життя), до книг, які не стільки про щось інформують читачів, дають конкретну інформацію, скільки звертають нашу увагу до чогось надважливого для нашого існування, на актуальні проблеми, з якими стикається зараз людство. Це – книга роздум, в якій відчувається авторська позиція. Так, в цій позиції є багато суб'єктивного, але, в цілому, автору, як на мене, вдалося описати «ризики, пов'язані з переходом у світ, насичений машинами» (с.226). Важко не погодитися з думкою автора про те, що «практично кожна соціальна загроза, з якою ми сьогодні стикаємося, пов'язана з роботизацією, а саме – тенденцією серед людей поводитися як машини і бути заміненими машинами» (с.33). У вступі Кірк Дж. Шнайдер зазначає, що «в книжці йдеться про розвиток нашої здатності гратися в Бога»... Сам автор вважає, що ця книга – це його заповіт про життя, сповнене трепету...

Назви кожного розділу вказують на основні виклики, які стоять перед сучасністю:

• збереження людського в людині нового типу;

•  моральність і високі технології;

• чи може робототехніка викликати трепет;

• комп'ютери, блаженство і безконфліктна свідомість; 

• наслідки трампізму та ін. 

Кірк Дж. Шнайдер  описує виклики роботизації на прикладах різних сфер  і аспектів нашого життя, зокрема, професійної діяльності, науки і технологій, освіти, культури, мистецтва, релігії, влади... Деякі смисли він розгортає через діалоги з іншими людьми. Мене вразила бесіда автора з одним його другом, який чекав на свій нейронний чип для того, щоб бути досконалим піаністом. Я побачила в цьому діалозі вразливість автора, бо, дійсно, важко аргументувати іншому, чому бути недосконалим, припускатися помилок, страждати і відчувати біль є більш цінним для підтримки людської ідентичності, ніж можливість швидко стати ідеальною версією себе без зайвих зусиль, натискаючи, наприклад, на кнопку якогось пристрою, чи завдяки чипам... Я теж маю таких друзів і знайомих, які можуть будь-що швидко і впевнено спростувати, пояснити, довести завдяки своїм логічним «залізним» (і часто, дійсно, очевидним) аргументам – і практично неможливо їх похитнути у їхній впевненості тільки тому, що ви щось інтуїтивно відчуваєте... Припускаю, що ті, хто «і так все знає», навряд чи серйозно сприймуть роздуми автора про виклики робототехнічної революції, тому що, на мою думку, ідеї книги резонують в тому випадку, якщо читачем вже пророблена певна попередня внутрішня робота і пройдений власний шлях балансування між благоговінням перед життям і викликами матеріалістично і робототехнічно орієнтованого світу. 

Доречі, під час читання цієї книги мені здавалося, що автор має пряме відношення до антропософських ідей Р. Штайнера і вальдорфської тематики. Можливо, це обумовлено тим, що останні 10+ років намагаюся ґрунтовно досліджувати антропософський погляд на світ і людину, рухатися в напрямку антропософської психології і психотерапії. Саме Р. Штайнер давно наголошував на тому, що духовні імпульси цивілізації – це необхідність; що ті, хто має матеріалістичне мислення, плекають ілюзію про те, що досягнення досконалості на фізичному рівні – можливе; що для того, щоб зрозуміти теперішній час, необхідно осягнути духовну еволюцію людства, тощо. В працях Р.Штайнера також описаний такий базовий настрій душі, як благоговіння, почуття трепету перед істиною і пізнанням. Саме вальдорфська освітня система на якомусь своєму етапі спрямована на підтримку і виховання цього почуття благоговіння у дітей, а також максимально захищає світ дитинства від гаджетів, прагне, щоб людське в дитині встигло закріпитися і розвинутися, щоб дитина не стала залежною від пристроїв, а змогла творчо проявляти себе і грамотно використовувати сучасні технології, не замінюючи ними саму себе, зберігаючи свою людську сутність. 

Звичайно, ці ідеї в різних варіаціях можна знайти у різних авторів, що тішить і дає надію на позитивний сценарій розвитку людства, який полягає (в тому числі) не у повній відмові від сучасних технологій (що, звичайно, неможливе), а від грамотного використання цих «здобутків цивілізації» сучасною людиною. Саме ця ідея є однією з ключових, на мою думку, і в книзі Кірка Дж.Шнайдера. 

Фактично 9 розділів книги присвячено опису проблеми. В 10-у розділі автор розмірковує про те, що треба зробити «обізнаному про трепет людству» в напрямку високих технологій, дає конкретні рекомендації, серед яких: періодично брати «технічну відпустку», відкладати свої «рішення» на основі високих технологій хоча б на мить; використовувати високі технології у цілях, натхненних трепетом та ін. Особисто мені відгукнулися запропоновані автором «лінзи трепету» – цікава  ідея, з якою варто поекспериментувати на практиці і спробувати застосувати як метафоричний інструмент в психологічній практиці. 

Свою працю автор завершує закликом до нас... – «Зараз саме час повернути неминущу силу смирення, подиву і любові, а вже потім керувати нашими машинами» (с.227). 

***

Думаю, що ця книжка буде корисною, перш за все, як це не дивно, тим, кому близькі ці ідеї. Користь буде полягати у підтримці власної позиції, в розумінні того, що ця позиція існує і її варто відкрито проявляти в цьому хиткому світі, в якому людяність людини опинилася вчергове під загрозою.

@Тетяна Бородулькіна